Передмова

From Eudusa.org

Jump to: navigation, search

Понад десять років тому появився четвертий том Енциклопедії Української Діяспори (ЕУД), присвячений Австралії, Азії та Африці, перший зі заплянованих семи томів. Одночасно підготовувався перший том у трьох книгах про Сполучені Штати Америки (США). Праця продовжувалася з різними вислідами і над іншими томами ЕУД.

Перший том, про США, у загальному подібний до четвертого тому. Він наслідує “австралійський” том за своєю структурою, підбором матеріялів і їх презентацією. Такі жанри заступлені в ЕУД “США”:

а) біографії-життєписи людей з різних професій, подаються в тій країні, в якій дана людина провела останній період життя. Вийняток творитимуть особи, які з діяспори повернулися в Україну та закордоном провели значну частину свого життя;
б) міста, оселі й штати чи реґіони, наскільки в них поселилися українці, їх важливість з погляду української присутности (церковна громада, світські організації, історичне минуле зв‘язане з українською громадою);
в) подано центральні суспільні організації і товариства різного типу, а місцеві лиш ті, що існують під окремою назвою і чимось відзначилися: братські, громадські, політичні, виховні, молодіжні, студентські, жіночі, комбатантські, спортові, кооперативні, мистецькі, музичні, літературні, професійні й т.д.;
г) установи, що сприяють ростові українства в культурному, економічному пляні, релігійні, освітні, фінансові, харитативні, наукові й т.д., в тому і такі, що не є українськими, але мають відношення до українства;
ґ) видання і преса, які видавалися українцями або присвячені українській проблематиці;
д) тематичні статті про події і явища, які відіграли ролю в житті діяспори: тиждень поневолених народів; тисячоліття хрещення України, пам’ятники, цвинтарі, фундації, зв’язки з Україною, асиміляціÿ, мовна практика, філятелія тощо.

Тут не будемо вичерпно вичèсляти категорії гасел і статтей, що їх поміщено в ЕУД. Вони радше інклюзивні, а не ексклюзивні. Так само ілюстраційний матеріял (знімки, карти, таблиці) подаються лиш селективно та в міру їх важливости.

Не треба спеціяльно говорити про труднощі й проблеми в цій праці, але приходиться вказати на ті питання, які розтягли пляновані реченці, вплинули на характер праці та на ¢¢ вислід. Ними були:

а) політичні зміни на материку і в діяспорі; незалежність України відкрила Україні діяспору, і навпаки;
б) демографічні зміни в українській діяспорі в США; впродовж останніх десяти років українські іміґранти з т.зв. четвертої хвилі кількісно перевищили повоєнну іміґрацію;
в) на відміну від попередньої хвилі, нові іміґранти в більшості в молодшому і середньому віці, з тенденцією природного доповнення;
г) структура українського суспільства змінилася, устабілізувалася; коли перед десяти роками виникало питання про зміну поколінь у громаді, то тепер воно представляється інакше – нове покоління є, виникає лише питання, як воно включиться в життя діяспори;
ґ) у зв’язку з тим постає питання вкладу новоприбулих у життєдіяльність української спільноти в США;
д) природний відхід творчої інтеліґенції з попередньої хвилі іміґрантів порушив і склад співробітників ЕУД, їх стало менше і кількісно, і якісно, зокрема в галузі дослідження діяспори. Якщо 20-30 років тому існував певний гурт гуманітаріїв, яким були близькі проблеми діяспори в минулому і сьогодні, то тепер цих людей обмаль, і їх працевидайність обмежена;
е) так само ресурси діяспори призначені на інші цілі, ніж діяспорознавство, вони звернені на Україну – політична допомога, харитативна й освітня;
є) людські ресурси з України, щоправда, існують і потенційно можуть бути використані, але тільки за адеквантною винагородою і при умові прийняття їх методів і стандартів праці.

Цей список проблем і труднощів можна б продовжувати. Вистачить сказати, що праця над ЕУ і ЕУД відбувається в дещо іншому контексті. Нові умовини України ставлять нові проблеми перед редакцією – тематичні, людські й матеріяльно-фінансові, які треба було розв’язувати з обмеженим персоналом і малими ресурсами, при цьому з поширеним засягом праці та з незмінними вислідами – якістю праці. Пригадується постійне звертання неспокійної публіки “видайте те, що є, і так, як є”. На це редакція не могла погодитися. Рівень ЕУ зобов’язував і ЕУД. Можна було піти на малі уступки, але містити того, що і як присилали з місць (або що не присилали!) було неможливо. Серед рідких були вийнятки, що з місць вміло й відповідально подавали інформацію чи писали гасла. Треба було всі надіслані матеріяли сильно редаґувати, скорочувати або доповнювати бракуючі дані, відповідно до цілости матеріялів в ЕУД. Над малим гаслом про якусь місцевість у Пенсильванії треба було витрачати час, шукати дані в різних календарях, довідниках (яких і не було в редакції), щоб гасло було акуратне й цінне.

Ми намагалися зорганізувати мережу співробітників у реґіонах і містах США, але не всі вони відповідно працювали і співпрацювали з редакцією. Можливо, що не було присвячено належної уваги цим групам; не було достатньо поїздок і зв’язку редакції з ними, але редакційний склад з трьох осіб, з них тільки одна особа компенсована, та ще кількох принагідних працівників-“добровольців” не могли цього зробити. Тих кілька осіб, що працювали в нас з України, були тут за коротко (3-6 місяців), при цьому їм треба було входити в роботу. Коли ознайомились з працею вже збиралися від’їжджати...

Можна б продовжувати обговорення проблем внутрішньої редакційної “кухні”. Це не змінює ситуації, що ми працюємо не в ідеальних умовинах і не даємо ідеальний продукт. Але і не “полову”. Тільки максимально ошліфовані гасла, подано переважно істотний фактаж, витиснено “водичку” і зайвий журналістичний стиль; унормалізовано подачу матеріялів і даних. Дуже допоміжними в цьому відношеню були анкети (бл. 50% біографій зроблено з них), але залишилось відшукувати бракуючі біографічні дані (майже половину) в газетах та по журналах. В Галичині можна було назвати повіти і місцевості народження до 1939р., а потім вже ні, бо не мали адміністративного поділу совєтської України на села і райони.

При місцевостях ми користувалися переписом населення США з 2000р. Багато гасел було зредаґовано до опублікування цього перепису і дані були з 1989р., потім знов треба було перевіряти, щоби довести до сучасного стану. При цьому заіснували поважні зміни; в малих традиційних оселях Пенсильванії, Нью-Джерзі, Нью-Йорку, Нової Англії (New England), кількість українців зменшилась, натомість українців знайшлося порівняльно багато в інших штатах – Фльориді, південних і західніх штатах. Церковні дані неповні, немає таких довідників про УПЦ, як є про УГКЦ, також неповні дані про протестантські віровизнання.

Окремо належить згадати ще про закарпатську і лемківську іміґрації. В редакції бракує повних даних, але ми намагалися подати про них найважливішу інформацію. Нам бракувало календарів “Соєдиненія” і “Просвіти” і, очевидно, і відповідного персоналу, щоби тим зайнявся. Організаційні заходи лемків і українців у російських православних парафіях не повністю опрацьовані, як і совєтофільське, т.зв. прогресистське середовище, яке було впливове в 1920-40 роках.

За вийнятком музичних і мистецьких гасел, не було для інших галузей окремих редакторів, і всі інші гасла полагоджувала головна редакція. До окремих статтей анґажовано авторів-фахівців даної ділянки, напр. статті про історію еміґрації, літературу й окремих літератів, про архіви, бібліотеки, деякі видання, про релігійні центри і школи, про лікарів, проте в більшості (70%) гасел приходилося готувати самим. Ясно, нам допомагали місцеві групи, хоч би тим, що подавали інформацію, звіряли, а то, в окремих випадках, подавали сирий матеріял. Це останнє робили і представники окремих установ та організацій. Але це не було достатнім зокрема тоді, коли критерій був такий, що не все прислане годилося до друку. Часто за дальшою інформацією треба було звертатися до різних людей, і сотні кореспондентів це робили, але мало хто готовий був взятися за цілу ділянку, щоб її опрацювати. Тому в більшості оселі або осередки мешкання і діяльности української діяспори в США опрацьовані центрально – головною редакцією, при співучасті деяких місцевих авторів.

Тепер майже всі штати мають достатню кількість українців, і в них є деякі прояви українського життя. Це повинно бути також зафіксовано в ЕУД. Одночасно зменшується кількість українського населення в традиційних оселях, які виникли з кінцем 19 ст. і на початку 20 ст. Таким чином, географія українців поширена. Кожна місцевість, у якій живе кількасот українських іміґрантів різних поколінь й існує якесь організоване життя (релігійні громади, якась світська організація тощо) мають бути представлені в ЕУД. Так само організації, що мають свої відділи по осередках, повинні бути відмічені з їх історією. За вийнятком деяких найстарших та найчисельніших відділів і таких, що спеціяльно відзначилися, всі інші будуть у збірних статтях, напр. УНС, Об’єднання Державного Відродження України тощо. Треба було особливу увагу звернути на те, щоб не повторялися ті самі матеріяли по кілька разів.

Врешті, на певні гасла – шкільництво, образотворче мистецтво, бандуристи, хори, бібліотеки, спорт, народні доми тощо – автори повинні зібрати увесь матеріял і представити його повністю, з посиланням на суміжні статті. Це може писати або редаґувати лише хтось, хто орієнтується в цілості матеріялів діяспорознавства. Можна було робити в нашому випадку довідник біографій, осель, де жили українці, може ще живуть і до сьогодні, де були діяльні суспільні організації, але вже не тематичний довідник. Саме це спричинило найбільше труднощів. Настанова деяких авторів чи співробітників була така, щоб подати тільки сучасний стан (менш-більш останні п’ятдесят років), не дивлячись на те, що сталося з українською громадою до того часу. У США українці живуть і працюють вже 130 років, яких п’ять поколінь. Не можна говорити про українську діяспору без історичної перспективи. Кожен період і кожна “хвиля іміґрантів” мала свої проблеми і властивості. Життя-буття діяспори є певною мірою віддзеркаленням і функцією рідного краю. Процеси, які там проходили, відбивалися позитивно і неґативно в житті діяспори – і навпаки. Все це становить складну мозаїку процесів, які позначилися у релігійній, політичній, суспільно-громадській і культурній сферах діяспори. Все це повинно бути вияснено у діяспорній енциклопедії.

Що становить поняття української діяспори? Люди, що прибули з України, або їх нащадки, що зберігають певний зв’язок зі землею предків, свідомі країни свого походження, їх батьків і пращурів, що культурно і побутово щось зберегли і зберігають зі своєї спадщини, а найважливіше, що якось утотожнюють себе з долею свого народу і готові причинитися до її покращання. Є різні ступені й якість цього пов’язання, але якийсь вимір потрібний, щоб бути зарахованим до української діяспори, напр., саме утотожнення в переписі населення з українським корінням. В етнічних українців цим є українське прізвище, мова, релігія (яка має в більшості українців національний характер), приналежність до організацій, емоційні спогади, що залишилися в пам’яті на ціле життя, і бажання чимось прислужитися до утривалення українськости як на батьківщині, так і в діяспорі. Немає “чистих” українців та асимільованих. Останні, якщо й існують, то вже не є українцями. Таких “американців” чистої води є всього 13%, а решта якоюсь мірою утотожнюють себе з країною чи народом свого походження. може бути хіба різний ступінь зберігання етнічности. Тих усіх, що ще пам’ятають свої коріння, визначаємо як діяспора.

До них зараховуємо і тих, що кров’ю належать до українців, але такими не заявляють про себе, які навіть заперечують чи заперечували своє етнічне походження. Вони часто прибрали іншу ідентифікацію, протилежну до української, і тому для них є місце в енциклопедії української діяспори, якщо вони відзначилися саме її запереченням. За переписом 2000 р. визначилися 893,000 як українці, але ми знаємо, що вони є, не лише між 6,680 карпато-русинів, але й між 441,000 чехословаків, 253,000 східньо-европейців, 1,399 угорців, 8,971 поляків, 2,652 росіян, 127,000 “слов’ян”, 798,000 словаків, 81,520 інших груп та 20,625 “американців”. Зараховуємо до українського діяспорознавства і тих чужинців, що своєю працею внесли вклад у пізнання українства, а навіть у його поборення.

Таким чином у сферу діяспори належать материкові зв’язки з нею, але також українсько-чужинецькі зв’язки з даною країною. Вилучено з тих зв’язків тільки ті, що материкова Україна зробила для себе в даній країні, і то не все: частина діяльности материкових українців для людей в діяспорі належить до життєдіяльности діяспори. Так само діяльність чужих елементів (позитивна чи неґативна) щодо українців знаходить своє висвітлення в ЕУД.

Під кінець приходиться відзначити кілька технічних і редакційних питань, з якими ми спіткнулися в ЕУД. Вони, в принципі, подібні до тих, застосованих в IV томі:

а) Скорочення подано ті самі з додатком таких, які специфічні для тому “США” і для діяспори в цій країні;
б) У прізвищах не подаються повністю хресні імена, якщо є таке гасло в даному томі; так само лише подаються ініціяли або іноді й без них при відомих загальноукраїнських діячах чи персональностях; при інших прізвищах розкриваємо ініціяли;
в) Подаємо в дужках географічних назв чи осіб іншомовну транскрипцію, якщо цього вимагає уточнення;
г) В “Літературі” подаємо лише праці, що доповнюють суттєві джерела. Низку газетних статтей пропускаємо;
ґ) Вживаємо метричну систему міри, навіть якщо у США вона не розповсюджена. Це з уваги на читача в Україні й закордоном;
д) У статтях понад 30 рядків – підписуємо авторів повністю, до 30 рядків подаємо ініціяли, а список ініціялів і скорочень розкриваємо; нижче 15 рядків – авторства не зазначаємо; р.м. – редакційні матеріяли (без визначеного автора);
е) При поданні осель і міст зазначуємо географічне положення і віддаль від найближчої столиці штату чи іншого великого міста;
є) Зберігаємо в принципі правопис Г. Голоскевича з 1929 з тими самозрозумілими змінами, що в тому дусі розвинулися, див. “Великий тлумачний словник” під редакцією В. Бусела (Київ 2001-Ірпінь, 2001). З ревізованих в Україні в 1990-их рр. правописів приймаємо лиш те, що відповідає духові та відрусифікації української мови. В цьому для нас визначальним є правопис “Енциклопедії Українознавства” В. Кубійовича (Сарсель 1955-95).

Василь Маркусь Головний редактор ЕУД 2009

Views
Personal tools